Гіперопіка: ії токсичність для дитини

Поговоримо про гіперопіку, ії прояви, ознаки, та таксичність.

Гіперопіка — це коли батьки намагаються захистити дитину від «поганих» емоцій, не хочеш — не роби, хочеш — на візьми, тільки не переймайся. Захищають свою дитину від нападок інших дітей, вчителів та родичів.

Це особливий стиль виховання, коли батьки прагнуть взяти на себе всі рішення та відповідальність за своїх дітей, вважаючи, що таким чином захищають їх та роблять їх сильнішими. Однак це помилка, і на практиці найчастіше відбувається навпаки.

Батьки в такій системі виховання часто самі мали погане дитинство (на їх думку , або фактично — як от діти алкоголиків). Такі діти, коли виростають, вирішють багато працювати, та щоб їх діти ні в чому не нуждалися. Як правило, в такий системі виховання батьки жаліють дитину. Якшо батьки багато працюють ( а вони дійсно багато працюють), часто вони відчувають почуття провини та потакають дитині через це. Та ще балують дітей такі батьки через те, що вони самі пройшли неприємний досвід дитинства та психологічно ще воно «болить» — видбувається перепроживання свого дитинства за рахунок власної дитини — про це далі у статті.

Гіперопіка — це до пріклиду, коли:
— у дитини немає жодного обов’зку по дому (по віку), дитину оберігають. В той самий час інколи від дитини можуть вимагати допомогти.

-дитина маніпуляціями постійно добивається свого. Часті в такому випадку істерики — коли дитина маленька — вона мила навіть в своїх топаннях ніжкою, але з часом істерики стають нестерпними. !!! ! Дитина звикла добиватіся свого через істерики, варто проанализувати, коли та з ким дитина засвоїла таку поведиінку.

ТЕСТ: істерить дитина тільки з тими, з ким дозволено самими дорослими, це не важко перевірити — зазвичай діти маніпулянти дуже добре розумиють, з ким можна істерити, а з ким ні. І поводять діти в такому випадку себе по різному.

Варто відмітити, гіперопікою батьки тормозять психологічний розвиток дитини. Дитина психологічно не дорослішає, ій стає все складніше з віком справлятися з труднощами життя — а отже емоційні вибухи будуть частішими та більшими. Але як ек дивно батьки при цьому все одно жаліють дитину (виконують за неї, допомогають там, де не треба, підказують та часто діють на упередження) — відбуваються такі качелі: жаліють- доколяють — жаліють та знву по колу. Гіперопекою можна вважати будь-які дії, які виконують батьки замість дитини, коли вони під силу і їй самій. При цьому помилково називати таку поведінку дорослих турботою, адже для психіки дитини гіперопіка дуже небезпечна.

Батьки не дають дитині проживати ії помилки, ії труднощі, їі невдачі — отже не тренують до реального життя, де соломку підстелити батькам не можливо. Важливо навчити дитину проживати різні ситуації в житті. Важливі для дорослого: адаптація, гнучкість, вміння вирішення труднощів, пристосування до обставин (коли вони сільніше за людини).

Наслідки гіперопіки: діти таких батьків у дорослову віці схильні до різних залежностей та шкідливих звичок, підвищеної тривожності, невротичності, інфантильності. Часто вони набувають комплексів або егоїстичних рис особистості, залежать від чужої думки, прагнуть уникати відповідальності.

Розберемо причини та ознаки гіперопіки в родинах докладніше:

Види гіперопіки: потураюча – коли дитина перетворюється на сенс життя для батьків — вони виконують усі його прохання. Така турбота робить дитину самолюбною, нарцистичною і вимагає уваги від оточуючих. Домінуюча – це авторитарна гіперопіка. Життя дитини складається з правил та заборон. Батьки пригнічують волю та думку дитини.

1. Буває, що батько або мати намагається за допомогою дитини збудувати сім’ю, якої у них не було в дитинстві. Він чи вона думає: коли я виросту – у моїй родині такого не буде.

У трансактному аналізі це описується як певна модель. Таким чином дитина стає сенсом життя. Мати або батько «зливається» з дитиною і проживає дитинство за рахунок своєї дитини.

Такі батьки дуже хочуть виправити своє дитинство, оскільки їм дуже боляче в душі. Але батьки не помічають, як дитина стає інструментом. А батьки втрачають відчуття, що дитина — автономна особистість.

У правильній моделі — Я та дитина, у патологічній моделі — МИ — там є злиття.

! Якщо мати або батько ставить за мету (бехмавідомо) виправити своє дитинство за рахунок дитини, то буде дуже про нього турбуватися.

2. Є батьки, які копіюють поведінку своїх батьків. це схоже на дідівщину, нажаль.

Цього не можна припускати. Такі батьки ніби кажуть: ти знаєш, що мені довелося пройти! І ти стерпиш! Друга складова = тотальний контроль за життям дитини та видсутність в неї вибору, права спорити.

3. Буває у батьків дитини сладні відносини з їх батьками. І сами батьки намагаються робити в своїй родині по іншому, але нажаль заходять в контрсценарій. Тож, якщо стосунки складні з батьком або матірью – не варто ставитися до дитини повністю протилежно. Адже тоді дитина виростає баловаю, капризнною, часто істерить.

4. Якщо у вас є претензії до чоловіка або дружини (наприклад, дійшло до розлучення), не треба заздрити дочці чи синові (в яких можуть бути гарні стосунки з батьком/матирью) та злитися. У вас відносини можуть бути найстрашніші, але це не повинно позначатися на стосунках з дитиною. В даному випадку батьки можуть гіперопікати дитину, щоб контролювати коло ії спілкування, тощо.

Мій досвід роботи насичений такими випадками.

4. Так само мати часто намагається підняти свою самооцінку за рахунок дитини. Дитина бачить, що мати пишається ним. Та тонко зчитує що потрібно матері — то чи змиже дитина такої матері сказати матері НІ — Я більше це НЕ робитиму (до прикладу, видвидування секцій). Ні, в даному випадку дитина привикла нести відповідальність за емоційний стан матері.

Це часто стає причиною ОКР.

6. Мрія. Батьки намагаються реалізувати свою мрію через дитину. Діти повинні бути об’єктом нереалізованих фантазій. У таких дітей нерідко виникають неврози – які говорять замість дитини І справа тут вже у дорослої людини буде не в переконаннях, а у фіксаціях, які створюють систему відносин.

7. Дитина — сенс життя. В здоровій моделі мати повинна бути окремо і пояснювати дитині — не просто так робити не можна, а грамотно, так робити не можна, пояснювати дитині причинно-наслідковий зв’язок. Коли дитина — сенс життя — мати контролює та обирає ЗА дитину.

8. Принципи. Буває, батьки мають свої принципи, які хочуть передати своїм дітям. В здорових моделях люди, які мають емоційний інтелект, показують дитині своїм прикладом, як вонаи самі зживуть. І дитині дається в такому разі вибір, але дитина копіює батька.

Якщо мати каже що правильно і неправильно — але сама робить інакше, то всі її принципи будуть піддані сумнівам та захистам вже у підлітковому віці дитини. Таким батькам краще розуміти, що ваші принципи — це ваші принципи. Ви можете помилятися. Важливіше я вважаю пояснити дитині базові принципи та обмеження. Решта дуже суб’єктивна.

Така модель виховання теж стає причиною ОКР — тобто це вивчена поведінка, і норми, правила в голові матері переносяться на дитину. Коридор дозволеного дуже вузька, а потім у цей діаметр норми дитина намагається вбудувати своє життя — що часто неможливо.

Такі випадки бували у моїй практиці консультування.